Вічна пам’ять заморених голодом!

24 листопада учні нашої школи вшанували пам’ять жертв голодомору 1932-33 років.

Ти кажеш, не було  голодомору?

І не  було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої вимели зерно дотла?

    Нині ми знаємо, що то був штучно організований голод, масовий геноцид. Скільки було знищено людей? Хто рахував їх тоді? Плаче за своїми дітьми Україна – мати. Плаче й не може втішитись, бо їх немає. Злети у думці над Україною і зримо побачиш, що вона густо вкрита могилами. Великими і малими, відомими і забутими. Мусимо сказати, що Україна – то велика могила, в якої немає ні кінця ні краю. Серед них – люди, заморені голодом. Серед них – ті, що могли стати великими поетами, художниками, хліборобами і не стали ними.

То ж нехай  земля їм буде пухом, а пам’ять про них залишиться серед живих!